Багато археологічних пам’яток, непомітних із землі, можна виявити на якійсь відстані від неї, наприклад з повітря. Цей спосіб має назву – аеророзвідка. Використовуючи аерофотографію (тобто фотографування з великої висоти) та оцінюючи різні показники (рельєф, склад грунту, властивості рослинності), археолог може зробити висновки про наявність великих об’єктів. За допомогою аерофоторозвідки були виявлені давні кельтські та саксонські поля в Англії, давні шляхи та римські табори в Сирійській пустелі, давні замки та фортеці в Середній Азії, трипільські поселення під Уманню. Цікавою була історія відкриття етруського міста Спіни. Про це місто згадували античні письменники, і, зокрема, Пліній; за їхніми творами, Спіна була найважливішим етруським портом, але знайти його не могли і тому вважали, що це місто – витвір уяви давніх географів.

У 1922 році в дельті річки По, в болотах Камаккйо, проводилися меліоративні роботи. На осушеному болоті виявився великий етруський некрополь (кладовище). Розкопали 1200 могил, але самого міста не знайшли. В 1953 році проводилися нові меліоративні роботи на захід від Камаккйо, в іншій частині заболоченої території. Знову було знайдено могили, а самого міста не виявили. Директор етруського музею у Феррарі Неро Альфієрі звернув увагу на незвичні риски та плями на аерофотографіях, зроблених інженерами-меліораторами. Він вирішив провести ретельну зйомку всієї місцевості, і в 1956 році, через 35 років після перших розкопок, Спіна була виявлена. Болота за сотні років вкрили Спіну, яку мешканці залишили під натиском галлів. Але на зеленій ковдрі болотної рослинності за допомогою аерофотозйомки вчені помітили давні вулиці міста, канали, портові споруди. Світлі прямокутники на знімках – це квартали античних будівель, темні лінії – античні вулиці або канали. Головний канал цієї античної Венеції був 20 м завширшки, від нього відходила велика кількість вужчих каналів. Розкопки виявили рештки будівель на палях. За знайденою керамікою їх датували IV століттям до н. е. Спіну важко було знайти, але ще важче було розкопувати: будівлі були під землею на глибині двох метрів, а вже на глибині 0,6 м з’явилися грунтові води, які дуже заважали роботі.

Аерофотозйомка дає змогу виявляти пам’ятки, що опинилися під водою. На черзі – використання для археологічної розвідки космічних супутників Землі.

Під час археологічної розвідки використовуються і геофізичні методи: електророзвідка, магніторозвідка та сейсморозвідка. Метод електророзвідки базується на різниці опорів струменя, що проходить у грунті й у культурному шарі. За допомогою електророзвідки знаходять стіни, рови, могильники.

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Аерофотозйомка міста Спіни


Під час магніторозвідки проводяться розшуки таких предметів, які мають підвищені магнітні властивості, ці речі відіграють роль магнітів – їх і фіксують прилади. Так знаходять гончарні печі, стіни, шляхи, ями та канави, сліди пожеж, залізні речі.

Сейсморозвідка використовує властивості археологічних об’єктів та середовища, в якому вони перебувають, по-різному відбивати звукові коливання. Таким чином відкриваються могильники, тріщини, стіни й т. ін. У підводній археології використовується різновид сейсморозвідки – метод звукової локації.

Первісне дослідження археологічної пам’ятки включає її обміри, збір підйомного матеріалу і закладання шурфів. На кресленнях та в щоденниках фіксується розташування пам’ятки щодо сторін світу, її форма, розміри площі та периметра, всі пагорби й заглиблення тощо. Одночасно збирається підйомний матеріал – це давні речі або їхні фрагменти (шматочки глиняного посуду, уламки цегли, іноді знаряддя праці, прикраси). Вони потрапляють на поверхню через розмиви, вивітрювання або переорювання грунту. Місця таких знахідок також фіксуються.

Для того щоб отримати загальне уявлення про пам’ятку, закладають один або кілька шурфів[1].

Шурфовка допомагає визначити товщину і вміст культурного шару. Кількість шурфів має бути мінімальною, бо вони руйнують культурний шар і дають часткове обмежене уявлення про об’єкт. Категорично не можна проводити дослідження пам’ятки тільки за допомогою шурфів.

Наступний етап дослідження – розкопки. Деякі види пам’яток не потребують розкопок – це, наприклад, скельні написи та малюнки. Розкопуються передусім поселення, кургани, грунтові могильники, окремі споруди, заховані в землі. Для того щоб ретельно дослідити пам’ятку, треба відкрити всю її площину. У ХІХ та на початку ХХ століття для цього застосовували траншейний спосіб: через площину пам’ятки прокладали траншеї в різних напрямках, але таким чином археологи отримували лише розріз пам’ятки. Якщо під час роботи знаходився об’єкт, який ішов убік від траншеї, треба було робити бокові відгалуження. Тому нині траншейний спосіб розглядається як можливий лише на початковому етапі – для того, щоб простежити товщину культурного шару, площину його поширення. Але відкрити всю площину великої пам’ятки за один сезон, звичайно, неможливо. На пам’ятках, які розташовані на великій площині, закладають спочатку один або кілька розкопів, які з часом розширюються, доки не буде розкопана вся пам’ятка. Деякі пам’ятки розкопуються роками й десятиліттями.

Розкопки культурного шару ведуться тільки вручну, лопатами або ножами. Але в деяких випадках використовується і техніка – бульдозери, скрепери, транспортери, електролебідки. За допомогою техніки видаляється сміття чи грунт, що не містить решток пам’яток, знімаються курганні насипи. Під час роботи техніки на розкопці археологи мають ретельно стежити за машинами, щоб своєчасно помітити зміни грунту і спинити техніку.

Способи відкриття культурного шару різняться залежно від того, який об’єкт досліджується. Поховання та поселення розкопуються з використанням різних прийомів, як і різні види поховань. Універсальних прийомів розкопок немає. Але слід пам’ятати, що археолог повинен знати не тільки тип пам’ятки, але й культуру в цілому. Археолог не може сподіватися, що хтось доробить за нього те, що він зробити не встиг або не зумів. Спостереження за пам’яткою і висновки щодо її особливостей мають бути зроблені в полі.

Унікальність кожного об’єкта розкопок і способів його дослідження не заперечує використання одного з основних методів археології.

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Стратиграфічний розріз


Стратиграфічний метод запозичений із геології. Суть його полягає у визначенні хронології (тобто віку) пам’ятки за послідовністю культурних шарів чи поховань щодо геологічних відкладень та один до одного. Закон утворення шарів твердить, що відкладення, яке залягає нижче, давніше, ніж відкладення, яке лежить вище (в археології цей закон діє, якщо шари не були пошкоджені – перекопані, переорані і т. ін.). Крім того, закон торкається лише порядку утворення шарів, але не їхнього вмісту, речі можуть походити з більш давніх епох і потрапити випадково з іншого шару, але не можуть походити з пізнішого шару. Для того щоб відстежити культурний шар, розкопки проводять горизонтальними верствами. Всі нерівності та вигини шарів вимірюються точними геодезичними приладами й фіксуються на горизонтальному плані розкопу. Крім того, обов’язково складається стратиграфічне вертикальне креслення стін і креслення розрізів культурного шару.

Документація розкопок

Під час розкопок обов’язково ведеться щоденник, до якого археолог записує все, що він бачить і що неможливо нанести на план.

Особливо ретельно досліджується й описується структура культурного шару: його колір, вміст у ньому золи, вугілля, перегною, глини і т. ін. З культурного шару беруть проби для хімічного аналізу, який дає змогу з’ясувати, з яких органічних речовин створився перегній, які породи дерев залишили золу й вугілля.

Коли в культурному шарі виявляють окремі речі, споруди, поховання або їхні сліди, то замість лопат використовують ножі, пінцети та щітки. Кожна знайдена річ зачищається щіткою, замальовується і фотографується в тому положенні, в якому була знайдена в землі (в археології існує спеціальний термін – in situ), точка її знаходження позначається на плані.

Речі з органічних речовин (дерево, шкіра, тканина і т. ін.) зберігають у землі свій об’єм і форму, але легко деформуються й руйнуються на повітрі. Для збереження таких знахідок треба негайно їх законсервувати або принаймні сховати від сонця. Іноді предмети руйнуються, але залишають сліди у вигляді пустот чи відбитків (найкраще вони зберігаються в глині). Пустоти заливають гіпсом, і отримують зліпок зниклої речі. Ями, колодязі зберігають сліди дерев’яних кріплень, що відбилися на стінах, по яких реконструюють всю споруду.