Велике значення для дослідження пам’ятки мають визначення та фіксація місця кожної окремої речі і їхнього взаєморозташування. Це особливо важливо при дослідженні поселень, що загинули раптово, під час якогось лиха. В таких випадках більшість речей залишається на своїх звичних місцях – горщики з їжею залишаються в пічках, у коморах зберігаються посудини з зерном чи олією, а це дає змогу зробити висновки про життя і звички давніх мешканців.

Ще краще речі і їхнє взаєморозташування зберігаються в похованнях. Ретельна фіксація інвентаря в могилах дає можливість відновити речі, що зникли. Наприклад, на небіжчикові зотлів одяг, але залишилися гудзики, що лежать у тому порядку, в якому вони були на одязі. Якщо вони лежать у ряд і доходять до колінних суглобів скелета, то можна стверджувати, що одяг був однобортний і сягав колін. Якщо гудзики зібрати, не фіксуючи їхнього розташування, то ми дістанемо уявлення лише про гудзики, але не про одяг.

Слід розуміти, що пошкодження або руйнування археологічної пам’ятки рівноцінне знищенню важливого історичного документа, якого ще не прочитали. Він не розкрив своїх таємниць, отже, ми ніколи не дізнаємося про щось із минулого. Розкопки мають проводити лише досвідчені археологи, а самі пам’ятки потребують ретельного обліку й охорони. Найважливіші пам’ятки оголошують заповідниками, і в них організовують музеї.

Розкопки проводяться лише за спеціальним дозволом, що має назву «Відкритий лист», – він видається Польовим комітетом Інституту археології НАН України.

Відкриті листи бувають чотирьох категорій:

– форма № 3 надає право на археологічні розвідки та зовнішній огляд пам’ятки без будь-яких земляних робіт;

– форма № 2 дозволяє розвідки та розкопки невеликих за площиною пам’яток (до 20 м2);

– форма № 1 дозволяє досліднику будь-які археологічні роботи;

– форма № 4 видається в аварійних випадках для дослідження пам’яток, яким загрожує знищення внаслідок дії стихійних сил чи під час земляних робіт.

Важливою частиною роботи археолога є документальне оформлення дослідження. Під час розкопок пам’ятка фактично знищується. Тим більш ретельним має бути написання звіту про розкопки. Звіт повинен містити такі дані:

– відомості про організацію робіт, джерела матеріального забезпечення, учасників розкопок та їхні функції, завдання дослідження;

– відомості про процес та результати дослідження пам’ятки, ілюстровані кресленнями, фотографіями та малюнками;

– відомості про методику розкопок;

– загальні наукові висновки, яких дійшов дослідник.

Крім того, до звіту додається відкритий лист, опис усіх письмових, графічних, фотографічних та інших матеріалів і довідка від установи, що прийняла колекцію на зберігання.

Лабораторні дослідження

По закінченні польових робіт усі матеріали надходять до лабораторії для подальшої обробки та вивчення. Ця робота не менш копітка й відповідальна, ніж розкопки. Вивчається форма кожної речі, визначається її призначення, матеріал, з якого вона була зроблена, техніка її виробництва, місце й час її виготовлення.

Матеріал передусім піддається камеральній обробці, тобто консервації, реставрації та інвентаризації.

Консервація – це така обробка речей, яка захищає їх від деформації та знищення. Так, наприклад, берестяні грамоти (документи, що написані на верхньому тонкому шарі березової кори) розмочують у гарячій воді з содою, обережно розгортають і затискують між герметично закритим склом.

Під час розкопок гробниці Тутанхамона було знайдено черевики фараона, вишиті бісером. Збереглися малюнок та форма вишивки, але основа й нитки згнили, і черевики могли розсипатися від легкого дотику. Тоді черевики, не доторкуючись до них, обприскали розплавленим парафіном, після того як парафін захолонув, залили гіпсом і, нарешті, винесли з гробниці. У лабораторії черевики розкрили, а потім весь малюнок, намистину за намистиною, відновили новими нитками на новій основі, тобто зробили реставрацію – відновлення первісного вигляду ушкодженої речі. Засоби реставрації різноманітні. Можна сказати, що реставрація об’єднує науку і мистецтво. Масовим археологічним матеріалом є, насамперед, кераміка. Але цілі посудини знаходять рідко, здебільшого археолог має справу з уламками. Щоб дістати чітке уявлення про форму давньої посудини та її місткість, уламки збирають і склеюють. Іноді порожнини заливають гіпсом, але ніколи не підмальовують і не наносять орнаменту. Найчастіше речі реставрують для того, щоб виставити в музеї.

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Типи фібул (декоративних брошок у вигляді булавки)


Одним з найважливіших завдань лабораторних досліджень є хронологізація пам’ятки, тобто встановлення її віку. В археології використовують дві системи датування: абсолютну хронологізацію і відносну хронологізацію. За допомогою абсолютної хронологізації встановлюється час існування пам’ятки за сучасним календарем, тобто вказується число, місяць, рік, століття, тисячоліття. Відносна хронологізація визначає послідовність подій, тобто вказує, яка подія сталася раніше, а яка пізніше.

Для датування пам’яток використовують різні методи.

Типологічний метод. Він заснований на виділенні серед знахідок типів речей з властивими лише їм ознаками. Речі одного типу та їхнє призначення порівнюються одна з одною, зі стратиграфією поселення або з речами із поховання. Таким чином, археолог відповідає на запитання, до якої археологічної культури належать знайдені речі, і датує знахідки.

Статистичний метод. Цей метод використовують для обробки масового матеріалу.

Радіовуглецевий метод застосовують для визначення віку пам’яток, що мають органічні рештки – дерево, вугілля, торф, тканини тощо. Заснований він на принципі підрахунку кількості радіоактивного вуглецю С – 14 у досліджуваному матеріалі. Що менше радіоактивних розпадів у пробі, то старіша пам’ятка. За допомогою радіоактивного методу датують пам’ятки віком до 50–60 тис. років з точністю до 50-200 років.

Метод дендрохронології. Він полягає в підрахунку річних кілець на деревах, що дає можливість датувати пам’ятки з точністю до одного року. За допомогою цього методу визначають вік більш пізніх археологічних пам’яток, хоча його застосовують і для датування об’єктів давніх епох – до 5–8 тис. років до н. е. Іноді застосовують так звані калібровані дати, які визначають за допомогою поєднання радіовуглецевих та дендрохронологічних дат.

Метод пилкового аналізу. Капсула з пилком рослин довго зберігається в грунті. Ці капсули в різних рослин неоднакові за формою та розмірами. Визначаючи склад пилку в зразках, палеоботаніки роблять висновки про ландшафт і клімат стародавніх епох. Визначивши склад пилку в культурному шарі поселення і порівнявши його з даними вже датованих періодів, можна визначити і вік пам’ятки.

Метод перехресного датування. За його допомогою встановлюється одночасність існування двох культур через їхні зв’язки. Якщо в культурі А знайдена річ, створена в культурі В, то культура А повинна бути одночасною або пізнішою за культуру В.

Існують також і інші методи датування археологічних об’єктів, наприклад люмінесцентний, калій-аргоновий тощо.

Роздiл II
Становлення археологічної науки та видатні археологічні відкриття

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

На початку класичної археології

Изображение к книге Археологiя. Дитяча енциклопедія

Походження терміна «археологія»

Витоки археології ховаються в глибокій давнині. Письмові джерела свідчать, що ще в УІ ст. до н. е. вавилонський цар Набонід (555–538 рр. до н.е.) проводив розкопки фундаментів палаців та храмів. У Британському музеї зберігається призма з написом, яку Набонід знайшов у фундаменті храму в Сіппарі. Для чого Набонід проводив ці розкопки, з джерел невідомо, але можна припустити, що таким чином Набонід намагався довести, що у Вавилоні, де він мешкав та будував багато храмів, вже були храми харранського бога Сіна, якому вклонявся Набонід.

Термін «археологія» в письмових джерелах вперше зустрічається у Платона (427–347 рр. до н. е.) в діалозі «Гіппій Старший». Сократ запитує Гіппія, про що лакедемоняни (мешканці Спарти) слухали з найбільшим задоволенням. Гіппій відповідає: «Про родоводи героїв та людей, про переселення, тобто про те, як у давнину засновувалися міста, і взагалі про всю археологію». Термін «археологія» (’αρχατολογια) складається з двох грецьких слів: ’ap%axos – «давній» та λογο8 – «слово», «знання». Вірогідно, Платон розумів під археологією розшуки старожитностей та розповіді про всі події віддаленого минулого. Ймовірно, те ж саме значення надавав цьому термінові і грецький письменник Діодор Сицилійський (80–29 рр. до н. е.), який, викладаючи події до Троянської війни, тобто, з точки зору еллінів, доісторичні, розповідає про «еллінські археології». Сучасник Діодора Діонісій Галікарнаський назвав свою історію Риму до Пунічних війн «Римською археологією», а через сторіччя іудейський письменник Йосиф Флавій написав історію іудейського народу від «створення світу» до Нерона і назвав її «Іудейська археологія».