Прозерпіна(гортаючи календар) Зайнятий — Фабіанське товариство.

Морелл. Скільки ж клопоту з цим Фабіанським товариством! А двадцять восьмого теж нічого не вийде?

Прозерпіна. Обід у Сіті. Вас запрошено на обід до Клубу сталеливарної компанії.

Морелл. Ну, годі з цим: натомість я піду до Гокстонської спілки борців за свободу. (Прозерпіна мовчки занотовує, і в кожній рисі її обличчя проступає ледь помітне презирство до гокстонських анархістів. Морелл розпечатує конверт з пересланим поштою примірником «Церковного реформатора» і пробігає очима передову статтю містера Стюарта Гедлема й новини гільдії святого Матфея. Це його заняття оживляється приходом помічника Морелла, превелебного Олександра Мілла, молодого джентльмена, якого Морелл віднайшов у найближчому університетському поселенні, куди цей молодик прийшов з Оксфорда, аби поділитися своїми університетськими знаннями з лондонським Іст-Ендом. Це самовдоволено-добродушний, схильний захоплюватися юнак, позбавлений будь-яких неприємних рис, за винятком хіба що його звички говорити майже не розтуляючи рота, що буцімто сприяє більш вишуканій вимові голосних, чого навчали в університеті, і саме цим поки що обмежуються усі його спроби прищепити оксфордську витонченість (на його погляд) на противагу гекнійській вульґарності. Морелл, якого він підкорив своєю по-справжньому собачою відданістю, відриває погляд від «Церковного реформатора» і, поблажливо дивлячись на нього, зауважує): Ну, Лексі? Як завжди, спізнюєтесь?

Лексі. Боюся, що так. Як би мені хотілося навчитися уставати раніше.

Морелл. (у захваті від енергії, що переповнює його). Хе-хе! (З лукавством). Не спіть, Лексі, й моліться, не спіть і моліться!

Лексі. Я знаю. (Намагається бути дотепним). Але ж як я можу не спати й молитись, коли я сплю? Чи не так, міс Проссі? (Прямує до палаючого каміна).

Прозерпіна(різко). Міс Гарнетт, будьте так ласкаві!

Лексі. Прошу пробачення! Міс Гарнетт.

Прозерпіна. Сьогодні вам доведеться добряче попрацювати.

Лексі(стоїть біля каміна). Чому?

Прозерпіна. Не має значення чому. Для вас буде корисно заробити свій обід, перш ніж з’їсти його, так, як це роблю я. Годі байдикувати! Вам слід було узятися до справ ще півгодини тому.

Лексі(вражений). Вона говорить це серйозно, Морелле?

Морелл(у піднесеному настрої, в очах бісики). Так. Сьогодні байдикуватиму я.

Лексі. Ви! Та ви ж не знаєте як!

Морелл(підводиться). Хе-хе! Та невже? Сьогодні я увесь ранок присвячу собі. Скоро приїде моя дружина; вона буде тут об одинадцятій сорок п’ять.

Лексі(здивовано). Уже повертається?! З дітьми? А я гадав, вони пробудуть там до кінця місяця.

Морелл. Так воно й буде: вона приїжджає тільки на два дні — узяти теплі речі для Джиммі й подивитись, як ми живемо тут без неї.

Лексі(стурбовано). Але ж, дорогий мій Морелле, якщо Джиммі й Флаффі насправді хворіли скарлатиною, то чи буде розумно...

Морелл. Скарлатина? Пусте! Звичайнісінька червона висипка. Я сам приніс її сюди зі школи з Пікрофтстріт. Хлопчику мій, священик — це те ж саме що лікар: він не повинен боятися інфекцій, як солдат не боїться куль. (Рішуче поплескує Лексі по плечу). Підчепіть краснуху, Лексі, якщо тільки зумієте, і моя дружина ходитиме коло вас, — ото вам буде щастя, еге ж?!

Лексі(ніяково усміхаючись). Вас дуже важко зрозуміти, особливо що стосується місіс Морелл.

Морелл(з ніжністю). О, дитино моя, одружуйтеся, одружуйтеся на хорошій жінці, отоді ви усе зрозумієте. Це передчуття тої найвищої насолоди, що чекає на нас у Царстві Небесному, яке ми намагаємося створити на землі. Це вилікує вас від ледарювання. Чесна людина розуміє, що вона мусить платити небесам за кожну годину щастя великою мірою важкої, безкорисливої праці задля того, аби зробити щасливими ближніх. Ми не маємо права користуватися щастям, якщо не ділимося ним, ми не маємо права користуватися багатством, якщо не заробили його. Знайдіть собі таку дружину, як моя Кандіда, і ви завжди будете у боргу! (Він ласкаво поплескує Лексі по плечу і прямує до дверей).

Лексі. О, зачекайте хвильку, я забув. (Морелл зупиняється і, уже тримаючись за ручку дверей, обертається). До вас збирається зайти ваш тесть.

Морелл, здивований і неприємно вражений, зачиняє двері.

Морелл. Містер Берджесс?

Лексі. Так. Я зустрів його у парку, він щось жваво з кимось обговорював. Він просив мене переказати вам, що зайде.

Морелл(трохи недовірливо). Але ж він не приходив до нас аж три роки. Ви не помилилися, Лексі? Ви, часом, не жартуєте, га?

Лексі(серйозно). Ні, сер, не жартую.

Морелл(задумливо). Хм! Пора йому побачити Кандіду, поки вона ще не встигла змінитися так, що він не упізнає її. (Виходить з виглядом людини, що підкоряється неминучому).

Лексі супроводжує його поглядом, сповненим захоплення й обожнення. Міс Гарнетт, яка не може струсонути Лексі, дає вихід своїм почуттям тим, що затято строчить на машинці.

Лексі. Яка хороша людина! Яка чутлива й любляча душа! (Сідає на стілець Морелла біля столу і, влаштувавшись зручніше, дістає цигарку).

Прозерпіна(нетерпляче, висмикуючи з машинки листа, якого щойно дописала, і складаючи його). О, можна любити свою дружину і без того, аби геть втратити через неї голову!

Лексі(вражений). Міс Проссі!

Прозерпіна(заклопотано дістає конверт з полички і вкладає у нього листа). Тут Кандіда, там Кандіда, Кандіда усюди! (Лиже краї конверту.) Так у кого завгодно може урватися терпець (постукує по конверту кулаком), коли чуєш, як геть безглуздо звеличують цілком пересічну жінку тільки тому, що у неї гарне волосся й ставна статура.

Лексі(з докором, поважно). Як на мене, вона напрочуд гарна, міс Гарнетт. (Бере світлину, роздивляється і додає ще більш переконливо). На диво гарна, а очі які чудові!

Прозерпіна. У неї очі аж ніяк не кращі за мої, отак! (Лексі ставить світлину на місце і суворо дивиться на міс Гарнетт). А мене ви вважаєте негарною і простачкою.

Лексі(підводиться велично). Крий боже подумати отак бодай про якесь створіння Господа! (Занадто манірно відходить від неї і крокує через кімнату до книжкової шафи).

Прозерпіна(саркастично). Дякую вам. Напрочуд люб’язно й утішливо.

Лексі(прикро вражений її зіпсованістю). Я навіть не міг собі уявити, що ви налаштовані проти місіс Морелл.

Прозерпіна(обурено). Я проти неї нічого не маю. Вона дуже мила, дуже добросерда і я її дуже люблю. А ще я краще за будь-якого чоловіка здатна оцінити її хороші якості. (Лексі зажурено хитає головою. Міс Гарнетт схоплюється і підступає до нього у стані крайнього роздратування). Ви не вірите мені? Гадаєте, я ревную? Як же глибоко ви пізнали людське серце, містере Лексі Мілл! Як же добре ви розумієтесь на жіночих слабкостях, чи не так? Певно, як добре бути чоловіком і мати витончений, проникливий розум, замість нашої недолугої чутливости, і знати, що причиною того, що ми не поділяємо ваших любовних ілюзій, є та, що ми ревнуємо вас одна до одної! (Вона різко повертається і, пересмикнувши плечима, підходить до каміна погріти руки).

Лексі. От якби ви, жінки, вміли підбирати ключі до чоловічої сили, як ви вмієте використовувати чоловічу слабину, отоді, міс Проссі, не було б ніякого жіночого питання.

Прозерпіна(через плече, нахилившись до вогню і тримаючи над ним руки). Де ви таке чули? Чи не від Морелла? Не придумали ж ви це самі: вам для цього бракує тями!

Лексі. Цілком правильно: цим я завдячую йому і не соромлюся цього, так само, як я засвоїв завдяки йому чимало інших духовних істин. Він говорив про це на щорічному зібранні Жіночої ліберальної федерації. Дозвольте лиш додати, що хоча жінки не оцінили цього, я, пересічний чоловік, оцінив. (Знову повертається до шафи, сподіваючись, що цього разу він дав їй відсіч).

Прозерпіна(опоряджуючи свою зачіску перед люстерком, вправленим у камінну рамку). Ну, то коли розмовляєте зі мною, постарайтесь висловлювати ваші особисті думки, якими б вони були, а не його. Та на вас же дивитися боляче, коли ви намагаєтесь наслідувати його.

Лексі(ображено). Я намагаюсь іти за його прикладом, а не наслідувати його.

Прозерпіна(знову накидається на Лексі, повертаючись до свого робочого місця). Саме це ви і робите: наслідуєте його. Чому ви носите парасольку під пахвою, а не в руці, як усі люди? Чому ви ходите, виставивши підборіддя вперед, і з діловим виглядом крокуєте так, наче кудись запізнюєтесь? І таке виробляєте ви, хто не може піднятися з ліжка раніше пів на дев’яту ранку. Чому під час проповіді у церкві ви говорите «пізнання», а у приватній розмові ви завжди вимовляєте «познання»? Ви що, думаєте, я не розумію? (Сідає за машинку). Ну, годі! Беріться до роботи: ми з вами змарнували сьогодні чимало часу. Ось вам розклад на сьогодні. (Простягає йому аркуш паперу).