Лексі(глибоко ображений). Дякую вам. (Бере аркуш і читає розклад, повернувшись до неї спиною. Прозерпіна починає передруковувати на машинці стенограму, не зважаючи на нього з його почуттями).

Відчиняються двері і входить без доповіді містер Берджес. Це чоловік років шістдесяти, який став черствим і корисливим через одвічну ощадливість, притаманну дрібним торговцям, а згодом завдяки ситому життю і комерційним успіхам, розкохався, розім’як і перетворився на самовдоволеного лінивця. Тупа й неосвічена людина, для якої чи не найважливіше у житті добряче поїсти, груба й зверхня до тих, чия праця ціниться дешево, яка підлещується до багатих і титулованих, а разом із тим цілком щира, позбавлена злоби і заздрощів як до одних, так і до других. Для такого як він не знайшлося у світі іншої високооплачуваної роботи окрім хижацької експлуатації чужої праці, що наклало на нього відбиток тваринної пожадливости й егоїстичности. Та він сам не здогадується про це і щиро вважає, що своїм процвітанням у комерції зобов’язаний неминучому, добродійному для суспільства торжеству старанности, здібностей, хитрощів і досвіду ділової людини, котра у приватному житті поступлива, безтурботна, а до чужих помилок ставиться поблажливо і з гумором. Він маленький на зріст, товстенький, з плескатим носом на пласкому квадратному обличчі; має ріденьку сивувату, схожу на віхоть, борідку; маленькі, голубі водянисті очиці дивляться з жалісно-сентиментальним виразом, і здається, такі ж самі почуття збуджує його голос завдяки звичці говорити пишномовно, співучо розтягуючи слова.

Берджес(зупинившись на порозі й роздивляючись довкола). Мені сказали, що містер Морелл тут.

Прозерпіна(підводячись). Зараз я покличу його.

Берджес(розчаровано дивиться на неї). А ви не та молода леді, котра раніше друкувала для нього на машинці?

Прозерпіна. Ні.

Берджес(бурмоче собі під ніс, прямуючи до каміна). Ні, та була молодша. (Міс Гарнетт здивовано дивиться на нього, потім виходить, грюкнувши дверима). Ідете у справах, містере Мілл?

Лексі(згортаючи розклад і ховаючи його у кишені). Так, мені час іти.

Берджес(велично). Я не затримую вас, містере Мілл. Я прийшов поговорити з містером Мореллом віч-на-віч.

Лексі(ображено). Я не маю наміру заважати вам, не сумнівайтеся, містере Берджес. До побачення.

Берджес(поблажливим тоном). До побачення.

Морелл заходить саме тої миті, як Лексі крокує до дверей.

Морелл(до Лексі). На роботу?

Лексі. Так, сер.

Морелл. Візьміть мій шовковий шарф і закутайте ним шию. Сьогодні холодний вітер. Ну, ідіть.

Лексі просяяв, діставши якнайкращу винагороду за грубість Берджеса, і виходить.

Берджес . Як завжди, панькаєтеся зі своїми помічниками, Джеймсе. Здрастуйте. Коли я плачу людині гроші і вона залежить від мене, я поводжуся з нею так, що вона знає своє місце.

Морелл(вельми сухо). Я завжди поводжуся зі своїми помічниками так, що вони знають своє місце, місце моїх соратників і товаришів. Якби ви могли примусити своїх клерків і робітників працювати так, як я примушую своїх помічників, ви б уже давно розбагатіли. Прошу, сідайте у ваше постійне крісло.

Владним жестом показує йому на крісло біля каміна, потім відсуває від столу вільний стілець і вмощується на ньому підкреслено на віддалі від свого гостя.

Берджес(не рухаючись). Ви такий же, яким були раніше, Джеймсе!

Морелл. Коли ви востаннє завітали до нас, — здається, років зо три тому, — ви висловились так само, тільки з більшою відвертістю. Ось дослівно, що ви тоді сказали: «Ви такий же бовдур, як завжди, Джеймсе!»

Берджес(заспокійливо). Що ж, можливо, я таке сказав, але (з улесливою благодушністю) я не хотів сказати нічого образливого. Знаєте, священику личить бути трішечки юродивим, і це притаманно людям його ремесла. Я прийшов сюди не для того, аби розбудити давні суперечки, а для того, аби разом забути про те, що нас розділяло. (Раптом стає надміру врочистим і рушає до Морелла). Джеймсе, три роки тому ви дуже погано пожартували зі мною. Ви зірвали мій контракт; а коли я, природно, через велику прикрість, сказав вам кілька міцних слів, ви налаштували проти мене мою дочку. Отже, так, я чиню як християнин. (Простягає йому руку). Я пробачаю вас, Джеймсе.

Морелл(схоплюється зі стільця). Хай вам грець з вашою безсоромністю!

Берджес(задкує від нього, ображений мало не до сліз). Хіба священику личать такі висловлювання, Джеймсе? Та ще такому вибагливому, як ви!

Морелл(гнівно). Ні, сер, священику не личить так висловлюватися, я вжив не тих слів. Було б мені сказати: провалитися вам у пекло з вашою безсоромністю, і саме так сказав би вам святий Павло або будь-який інший чесний священик. Гадаєте, я забув про ваш підряд на постачання одягу для робітного дому?

Берджес(перейнятий громадянським почуттям). Я діяв на користь платників податків, Джеймсе. То був найдешевший підряд, і ви не можете заперечувати цього.

Морелл. Так, найдешевший, тому що ви платили робітникам такі копійки, що жоден підприємець не наважився б стільки платити; за ті гроші можна було хіба що не вмерти, втім, і вижити теж було неможливо. Жінки, що шили той одяг, були приречені на такі злидні, що не мали іншого вибору, як іти на вулицю, аби не померти з голоду. (Дедалі більш роздратовано). Ці жінки були моїми парафіянками. Я присоромив опікунів, і ті відмовились від вашого підряду; я присоромив платників податків через те, що дозволяють вам робити таке; я присоромив усіх, тільки не вас. (Палає обуренням). Як ви насмілились, сер, прийти сюди і сказати, що ви пробачаєте мені, і вести мову про вашу дочку, і...

Берджес. Заспокойтеся, Джеймсе! Заспокойтесь, заспокойтесь. Не варто так дратуватися через дрібниці. Я ж визнав, що був неправий.

Морелл. Визнали? Щось я цього не почув.

Берджес. Звичайно, визнав. Я й зараз готовий це зробити. Отже, слухайте: я прошу у вас пробачення за того листа, що написав вам. Вам цього достатньо?

Морелл(хрускаючи пальцями). Це не має жодного значення. Ви підвищили платню?

Берджес(тріумфально). Так.

Морелл. Що?

Берджес(улесливо). Я став зразковим господарем. Я більше не беру на роботу жінок: я їх усіх звільнив; усю роботу у мене виконують машини. Жоден робітник не отримує менше шістьох пенсів за годину, а кваліфіковані майстри отримують за розцінками профспілок. (З гордістю). Що ви на це скажете?

Морелл(вражений). Не може бути! Що ж, на небесах буде більше радости через ще одного грішника, що розкаявся. (Рушає до Берджеса у запалі сердечного каяття). Дорогий мій Берджессе, як добре ви вчинили! Від щирого серця прошу вас пробачити мені за те, що погано думав про вас. (Хапає його за руку). А тепер скажіть, хіба ви не відчуваєте себе краще через цю зміну? Ну ж, зізнайтесь: ви відчуваєте себе щасливішим? У вас і вигляд щасливої людини.

Берджес(похмуро). Що ж, може й так. Певно, що так воно і є, позаяк ви це помітили. У кожному разі, мій контракт прийняли у муніципальній раді. (Злостиво). Вони не хотіли мати зі мною справи, аж поки я не почав платити як належить. Хай їм біс, цим йолопам, яким до усього є діло!

Морелл(у повному розпачі відпускає його руку). Так ось чому ви підвищили платню! (Похмуро сідає на місце).

Берджес(суворо й повчально, поступово підвищуючи тон). А чого б іще я це робив? До чого це призводить, окрім пияцтва й зарозумілости серед робітників? (Він з поважним виглядом вмощується у кріслі). Це все дуже добре для вас, Джеймсе: завдяки цьому ви потрапляєте на шпальти газет, які возвеличують вас і роблять із вас знаменитість. Однак вам ніколи не спадає на гадку, якої шкоди ви завдаєте тим, що відбираєте гроші у людей, котрі могли б використати їх з користю, і перекладаєте їх до кишень робітників, які не знають, що з ними робити.

Морелл(важко зітхає і говорить з холодною чемністю). Що вас сьогодні привело до мене? Не буду удавати, буцімто не розумію, що вас привели сюди не винятково родинні почуття.

Берджес(уперто). Винятково родинні почуття, і ніщо інше.

Морелл(зі спокоєм утомленої людини). Я вам не вірю.

Берджес(підводиться із загрозливим виглядом). Джеймсе Мевор Морелл, більше не говоріть так зі мною.

Морелл(незворушно). Я буду говорити так доти, доки ви самі не переконаєтеся, що це правда. Я вам не вірю.

Берджес(захлинаючись від почуття образи, що сповнює його). Он воно як! Якщо ви прагнете продовжувати сварку, я гадаю, мені ліпше піти. (Неохоче робить крок у напрямку дверей. Морелл сидить незворушно. Берджес зволікає). Я не сподівався, що ви будете таким непоступливим, Джеймсе. (Морелл продовжує мовчати. Берджес робить ще кілька нерішучих кроків до дверей, але вертається, скиглячи). А колись ми з вами жили у злагоді, попри різницю у поглядах. Чому ж ви змінили ставлення до мене? Кажу вам щиро, я прийшов сюди, сповнений дружніх почуттів, бо не хочу продовжувати чвари з чоловіком рідної доньки. Годі вам, Джеймсе, будьте ж християнином, потиснімо один одному руку. (Сентиментально кладе руку на плече Морелла).