Морелл повертається з Юджином, на якого Берджес дивиться вологими від захоплення очима. Це дещо дивний, сором’язливий юнак вісімнадцяти років, тендітний, жіночний, зі слабким дитячим голосом; переляканий, напружений вираз його обличчя і звичка знічуватися свідчать про хворобливу чутливість витонченого й гостро сприйнятливого юнака, у якого ще не остаточно склався характер. Він жалюгідно нерішучий і не знає як себе тримати на людях і де йому стати. Хлопець знітився у присутності Берджеса, і, якби йому не забракло рішучости, він уже був готовий утекти й сховатися. Однак та гострота, з якою він переживає навіть найпростіший стан, бере початок від надміру нервової сили, а його ніздрі, рот і очі свідчать про непогамовне, шалене свавілля, яке, судячи з його лоба, позначеного рисами страждання, спрямоване не у гірший бік. Він такий незвичайний, що здається диваком. Люди прозаїчного штибу вбачають у цьому дивацтві щось згубне, тоді як поетичні натури вважають це чимось божественним. У нього вельми неохайне вбрання: ношена розстебнута куртка з синьої саржі, одягнута поверх вовняної тенісної сорочки, шовкова хустка, пов’язана замість краватки, штани з тої-таки матерії, що й куртка, і брунатного кольору парусинові черевики. Ймовірно, він лежав у цьому одязі на траві, ішов бродом через річку і, судячи з вигляду, ніколи не чистив його щіткою.

Побачивши незнайомця, він зупиняється біля дверей, а потім обережно боком ступає уздовж стіни до протилежного краю кімнати.

Морелл(заходить до кімнати). Ходімо. Принаймні, чверть години ви можете приділити нам. Оце мій тесть. Містер Берджес — містер Марчбенкс.

Марчбенкс(нервово притискається до книжкової шафи). Радий познайомитися з вами, сер.

Берджес(прямує до нього через кімнату з почуттям великої приязні, в той час як Морелл підходить до Кандіди, яка стоїть біля каміна). А я просто щасливий познайомитися з вами, містере Марчбенксе. (Примушує його обмінятися рукотисканням). Як вам така погода? Сподіваюсь, ви не дозволяєте Джеймсові забивати вам голову усілякими безглуздими ідеями?

Марчбенкс. Безглуздими ідеями? А, ви маєте на увазі соціалізм? Ні.

Берджес. От і добре. (Знову дивиться на годинник). Але нічого не вдієш — я мушу іти. Вам зі мною не по дорозі, містер Марчбенкс?

Марчбенкс. А ви у який бік ідете?

Берджес. До станції Вікторія-парк. Потяг до Сіті йде о дванадцятій двадцять п’ять.

Морелл. Дурниці. Сподіваюсь, Юджин залишиться з нами снідати.

Марчбенкс(схвильовано перепрошуючи). Ні. я. я.

Берджес. Гаразд, гаразд, я не наполягаю. Звичайно ж, вам хотілося б поснідати з Канді. Сподіваюсь, ви коли-небудь пообідаєте зі мною у клубі «Фрімен Фаундерз», що у Нортон Фолгейт.

Марчбенкс. Дякую вам, містере Берджес. А де цей Нортон Фолгейт? Часом, не у Серреї? (Берджес захлинається від сміху у невимовному захваті.)

Кандіда(поспішає на допомогу). Тату, якщо ти зараз же не підеш, запізнишся на потяг. Приходь опівдні, тоді й розкажеш Марчбенксові, де знайти твій клуб.

Берджес(нестримно регоче). У Серреї! Ні, ви чули таке?! Непогано, еге ж? Я ще не зустрічав людини, яка б не знала, де розташований Нортон Фолгейт. (Ніяковіє через власну нестриманість). До побачення, містере Марчбенкс. Я знаю, ваше високе виховання не дозволить вам осудити мене за мої жартівливі вихватки. (Знову простягає йому руку).

Марчбенкс(різко й нервово хапає простягнуту руку). Ні, жодним чином.

Берджес. Ну, до побачення, Канді. Я завітаю пізніше. Бувайте, Джеймсе.

Морелл. Таки біжите?

Берджес. Та ви не метушіться. (Виходить з почуттям незворушної благодушности).

Морелл. Я проведу вас. (Виходить слідом за ним).

Юджин проводжає їх переляканими поглядом, затамувавши подих, аж поки Берджес не зникає за дверима.

Кандіда(сміється). Ну, Юджине? (Юджин здригається, обертається і стрімко рушає до Кандіди, однак нерішуче зупиняється, зустрівшись очима з її насмішкуватим поглядом). Якої ви думки про мого батька?

Марчбенкс. Я... та ми ж тільки-но познайомились. Як на мене — вельми приємний старий джентльмен.

Кандіда(з легкою іронією). І ви підете з ним обідати в клубі «Фрімен Фаундерз», еге ж?

Марчбенкс(розгублено, сприймаючи усе цілком серйозно). Так, якщо вам це зробить приємність.

Кандіда(зворушена). Знаєте, Юджине, ви дуже милий хлопчик, дарма що дивакуватий. Якби ви покепкували з мого батька, я б не образилася, однак мені ви подобаєтеся навіть більше тому, що поводилися тактовно із ним.

Марчбенкс. А хіба я мав покепкувати? Здається, він сказав щось кумедне; проте я завжди так ніяковію у присутності незнайомців, а ще я ніколи не розумію жартів. Мені дуже шкода. (Сідає на канапу, спершись ліктями об коліна, і стискає скроні кулаками з безнадійно страдницьким виглядом).

Кандіда(добродушно торсає його). Та годі вже вам! Ви доросле дитя! Ви сьогодні якийсь не такий, як завжди. Чому ви були такий сумний, коли ми їхали у кебі?

Марчбенкс. Та так, пусте. Я просто розмірковував, скільки треба заплатити візникові. Я розумію, це цілковита дурниця, та ви не уявляєте, як я завжди розгублююсь і ніяковію, коли мені доводиться мати справу з незнайомими людьми. (Поквапливо і заспокійливо). Та все обійшлося: він радісно засяяв і зняв капелюха, коли Морелл дав йому два шилінги. А я ж був готовий запропонувати йому десять.

Входить Морелл, тримаючи у руках кілька листів і газет, що надійшли з денною поштою.

Кандіда. О, милий Джеймсе, він збирався дати візникові десять шилінгів! Десять шилінгів за три хвилини їзди! Що ви скажете!

Морелл(біля столу, переглядаючи листи). Не зважайте на неї, Марчбенксе. Інстинкт переплачування притаманний щедрим натурам; він кращий за інстинкт недоплачування і зустрічається не так уже й часто.

Марчбенкс(знову засмучується). Ні — легкодухість, невігластво. Місіс Морелл цілком права.

Кандіда. Певна річ, права. (Бере свій саквояж.) А тепер я мушу залишити вас наодинці із Джеймсом. Ви занадто поетична натура і навряд чи здатні уявити собі, в якому стані застає жінка свій дім після тритижневої відсутности. Дайте-но мені мій плед. (Юджин бере з канапи підперезаний ременями плед і подає їй. Вона бере плед лівою рукою, а саквояж тримає у правій). Тепер накиньте мені на руку пелерину. (Він підкоряється). Тепер подайте капелюха. (Він вкладає капелюх у ту руку, якою вона тримає саквояж). Тепер відчиніть двері. (Він кидається поперед неї і відчиняє двері). Дякую вам. (Вона виходить; Марчбенкс зачиняє двері).

Морелл(продовжує розбирати кореспонденцію на столі). Ви, звичайно ж, залишитеся снідати, Марчбенксе?

Марчбенкс(злякано). Я не повинен. (Кидає швидкий погляд на Морелла, однак одразу ж відводить очі, уникаючи його відвертого погляду, і додає з очевидною нещирістю). Тобто, я не можу.

Морелл. Ви хочете сказати, що не маєте бажання.

Марчбенкс(щиро). Ні, насправді, я б дуже хотів. Я вам дуже вдячний, але ж. але.

Морелл. Але-але-але-але... Нісенітниця! Якщо хочете залишитись, залишайтесь. Якщо вам ніяково, підіть прогулятися до парку, пишіть там вірші до пів на другу, а тоді приходьте і ми добряче поїмо.

Марчбенкс. Дякую вам, я б дуже цього хотів. Та я справді не повинен. Річ у тім, що місіс Морелл сказала мені, що я не повинен. Вона сказала мені, що не думає, що ви запросите мене залишитися поснідати, а ще мені слід затямити, що навіть якби ви і запропонували, це не означає, що вам насправді хочеться цього. (Жалібно). Вона сказала, що я повинен зрозуміти, однак я все одно не розумію. Прошу вас, не кажіть їй, що я вам сказав.

Морелл(жартівливо). Тільки й того? А хіба моя пропозиція прогулятися у парку не може владнати справи?

Марчбенкс. Яким чином?

Морелл(доброзичливо під’юджує). Який же ви телепень!... (Однак такий панібратський тон бентежить як його самого, так і Юджина, і він стримує себе). Ні, я не те кажу. (Пояснює ласкаво і водночас серйозно). Любий мій юначе, у щасливому шлюбі, як-от у нашому, є певний глибинний священний зміст у поверненні дружини до рідного дому. (Марчбенкс крадькома кидає на нього погляд, лише наполовину усвідомлюючи зміст його слів). Давній друг або істинно шляхетна й співчутлива душа не можуть стати на заваді у таких випадках, а от випадковий гість може. (Зацькований, переляканий вираз обличчя Юджина стає дедалі виразнішим, коли він нарешті починає усвідомлювати. Морелл, поглинутий своїми думками, не помічає цього). Кандіда думала, що ваша присутність буде небажаною для мене, однак вона помилилася. Я вас дуже люблю, хлопчику мій, і мені хочеться, аби ви самі побачили, яке це щастя — бути у шлюбі, як оце я.