Леді Сісілі. Ну, що ж, у всякому разі, це втішно.

Брасбаунд. Так, але з ними відійшла частина мого життя. А це ваша вина, пам’ятайте це. Що мені лишилось? Гляньте! (Бере листи). Ось листи, що дядько писав моїй матері, та материні коментарі щодо їхньої жорстокости, холодного нахабства та зрадливости. А ось ті жалісливі листи, що вона йому писала згодом, і він повертав їх нерозпечатаними. Їх також знищити?

Леді Сісілі(почуваючи ніяковість). Я не можу вам вказати, що ви повинні знищити листи вашої матері.

Брасбаунд. Але чому ж? Адже ви позбавили їх усякого значення! (Рве листи). Ну, що ж, і це теж здається вам утішним?

Леді Сісілі. Це трохи журно, але може, так краще.

Брасбаунд. Лишилася ще одна реліквія — її портрет. (Виймає фотографію з дешевої рамки).

Леді Сісілі(з надзвичайною цікавістю). О, дайте мені глянути! (Він передає їй фотографію. Перш, ніж вона встигає приховати свої почуття, на лиці їй відбивається явне розчарування та огида).

Брасбаунд(саркастично кашлянувши). Гм! Ви чекали кращого. Ну, що ж, ви праві. Обличчя її програє поруч із вашим.

Леді Сісілі(засмучена). Адже я нічого не сказала.

Брасбаунд. Що ви могли сказати! (Бере в неї фотографію; вона мовчки віддає її. Він дивиться на неї, хитає головою і збирається її подерти).

Леді Сісілі(хапаючи його за руку). О, тільки не портрет вашої матері!

Брасбаунд. А якби це був ваш портрет, то хотіли б ви, щоб син ваш зберіг його і показував молодшим та кращим жінкам?

Леді Сісілі(випускаючи його руку). О, ви жахний! Порвіть його, порвіть! (Вона на мить заплющує очі, щоб не бачити, як він це робить).

Брасбаунд(спокійно розриваючи портрета). Вона для мене вмерла. Ще того дня, в замку, й убили її ви. Мені краще без неї. (Кидає клаптики на підлогу). Тепер усьому край! Ви позбавили моє життя тієї мети, що була в мене раніш, але ви не дали мені іншої мети. Я бачу, що ви маєте якийсь секрет, який полегшує вам усі труднощі життєві, але я не досить розумний, щоб збагнути його. Ви скалічили мене, показавши, що, полишений на самого себе, я йду в житті неправдивим шляхом.

Леді Сісілі. О, ні! Нащо ви це говорите?

Брасбаунд. Що інше можу я сказати? Подивіться, що я зробив! Мій дядько не гірший від мене самого, — можливо, навіть, кращий. Бо він розумніший і стоїть вище на громадській драбині. А тим часом я вважав його за якогось казкового лиходія. Моя мати повинна була відкрити очі кожному, але мене вона зробила сліпим. Я дурніший, навіть за п’яницю Джека, бо він здобув свою романтичну брехню з дешевих книжок та інших подібних нісенітниць; я ж здобув те саме з життєвого досвіду. (Хитаючи головою). Це було так брутально, вульґарно! Тепер я це розумію, бо ви мені відкрили очі на моє минуле. Але, яку користь дасть це мені в майбутньому? Що я маю робити? Куди йти?

Леді Сісілі. О, це дуже просто! Робіть усе, що вам подобається. Я завжди цього додержуюсь.

Брасбаунд. Така відповідь мені не годиться. Мені подобається робота, а я її не маю. Ви могли з таким же успіхом заговорити мовою місіонера і запропонувати мені виконати мій обов’язок.

Леді Сісілі(хутко). О, ні, дякую вам! З мене досить розмов про обов’язок, що я їх чула від вас та від Ґоварда. Де були б ви обидва тепер, якби я допустила вас виконати свій обов’язок?

Брасбаунд. У кожному разі, де-небудь були б. А тепер мені здається, що я ніде.

Леді Сісілі. Але хіба ви не повертаєтесь до Англії разом з нами?

Брасбаунд. Та й чого?

Леді Сісілі. Щоб використати всі можливості, які відкриваються перед вами.

Брасбаунд. Які можливості?

Леді Сісілі. Хіба ви не розумієте, що для вас, як для небожа високопоставленої особи, яка має впливові зв’язки та близьких друзів у вищих верствах, можна буде зробити багато, чого ніхто не зробив би для звичайного капітана?

Брасбаунд. А! Але, бачите, я не аристократ. І як більшість бідаків, я гордий. Я не люблю, щоб мною опікувалися.

Леді Сісілі. Нащо ви все це кажете? У тім світі, до якого я належу, до якого тепер належите ви, — у нашім світі вся штука полягає в тому, щоб заручитися опікою. Без цього не зробиш кар’єри.

Брасбаунд. У тім світі, де живу я, людина може керувати кораблем і заробляти собі цим на прожиття.

Леді Сісілі. О, розумію! Ви ідеаліст, людина, що вірить у нездійсненне. У нашім світі такі люди теж трапляються вряди-годи. Проти них можна боротися лише одним способом.

Брасбаунд. Яким саме?

Леді Сісілі. Одруживши їх із панною, що має чималі кошти та палке серце. Ось що їм судилося.

Брасбаунд. Ви відібрали в мене навіть і цю можливість. Невже ви думасте, що після вас я схочу глянути на яку-небудь звичайну жінку? Ви неначе підкорили мене своїй волі, але ви не можете примусити мене, одружитися аби з ким, окрім вас.

Леді Сісілі. Чи знаєте ви, капітане Пакіто, що я не менш як сімнадцять чоловіків одружила з іншими жінками? І всі вони починали з заяви, що не одружаться ні з ким, окрім як зо мною.

Брасбаунд. У такому разі, я буду перший, хто додержить свого слова.

Леді Сісілі(почасти задоволена, почасти тішачись цим і почасти зворушена). Невже вам справді потрібна дружина?

Брасбаунд. Мені потрібен командир. Не майте про мене гіршої думки, ніж я заслуговую. Я не погана людина, коли маю доброго керівника. Я — мужній! Я — рішучий! Я не п’ю; можу командувати шхуною або загоном на суходолі, якщо переді мною не з’явиться змога командувати кораблем або армією. Коли мені доручають справу, я не відступаю — ні щоб урятувати своє життя, ні щоб набити собі кишені. Ґордон звірявся на мене і про це не пошкодував; якщо ви звіритесь на мене, теж не пошкодуєте. Проте в мені чогось бракує; я думаю, що я небагатий на розум.

Леді Сісілі. О, ви не безголовий!

Брасбаунд. Ні, безголовий. Відтоді, як ви мене вперше побачили в цьому садку, ви не чули від мене нічого розумного. А кожне ваше слово примушує мене або розсміятися, або відчути до вас дружню прихильність, і водночас указує мені, як думати й діяти. Ось що я розумію під справжнім розумом. Ну, а я цього не маю. Я можу видати наказ, коли знаю, що треба наказати. Я можу змусити людей виконувати його незалежно від того, хочуть вони цього чи ні. Але все ж я дурний, кажу вам, дурний! Якщо немає Ґордона, що міг би командувати мною, я не знаю, що робити. Залишений на самого себе, я перетворився майже на розбійника. Я можу вдарити цього шелихвоста Дрінквотера, але я постерігаю, що роблю те, що він мені навіює, лише тому, що сам нічого іншого придумати не можу. Коли з’явились ви, я почав коритися вашим розпорядженням так само природно, як скорявся наказам Ґордона, хоч тоді я не гадав, що дальшим моїм начальником буде жінка. Я хочу служити під вашою зверхністю. А цього не можна зробити інакше, як одружившись з вами. Чи даєте ви згоду?

Леді Сісілі. Боюсь, що ви собі не уявляєте, який дивний буде в очах англійського суспільства цей шлюб!

Брасбаунд. Я не цікавлюсь англійським суспільством, нехай воно дбає само за себе!

Леді Сісілі(встає, трохи стривожена). Але, капітане Пакіто, я не кохаю вас!

Брасбаунд(теж устає, не спускаючи з неї пильного погляду). Я так і думав, начальник рідко кохає свого підлеглого.

Леді Сісілі. Також, як і підлеглий свого начальника.

Брасбаунд(стверджує з певністю). Як і підлеглий свого начальника.

Леді Сісілі(уперше в житті розуміє, що таке страх, бачачи, як він мимохіть її гіпнотизує). О, ви небезпечна людина!

Брасбаунд. Послухайте, ви не кохаєте, бува, когось іншого? У цьому вся справа.

Леді Сісілі(заперечливо хитаючи головою). Я ніколи не кохала живої людини й ніколи не буду. Як могла б я керувати людьми, якби в мені жило таке дрібне особисте почуття? У цьому моя таємниця!

Брасбаунд. Тоді відкиньте все особисте. Одружіться зі мною!

Леді Сісілі(даремно намагаючись повернути собі волю, що зраджує її). Чи повинна я це зробити?

Брасбаунд. Немає слова «повинна». Ви можете! Я вас прошу, моя доля залежить од цього!

Леді Сісілі. Це жахливо! Адже я цього не хочу! Я не маю наміру робити це.

Брасбаунд. Але ви це зробите!

Леді Сісілі(цілком розбита, поволі протягує йому руку). Я... (гарматний постріл з шхуни, її очі ширшають. Це будить її від трансу). Що це?

Брасбаунд. Це розлука! Для вас порятунок, безпека, воля! Ви родилися для кращої долі, ніж бути дружиною Чорного Пакіто! (Стає на коліна і бере її за руку). Більш ви нічого для мене не можете зробити. Я збагнув, нарешті, в чому секрет влади над людьми! (Цілує їй руки). Дякую за це і за те, що ви повернули мені владу над людьми і мету в житті! Прощайте, прощайте, прощайте!

Леді Сісілі(в дивному екстазі тримає його руки, коли він підводиться). О, будьте щасливі! З глибини мого серця кажу вам, будьте щасливі! Прощайте!