ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК

Драма у 4-х діях і 5-ти одмінах

ЛИЦЕДІЇ:

Й о с и п С т е п а н о в и ч Б и ч о к, багатий чоловік, літ 65.

М а р т и н Х а н д о л я, багатий селянин, літ 45.

С т е х а, стара баба.

О л е н а, її дочка.

А н д р і й К у г у т, чоловік Олени.

Х р и с т я, дівчина, подруга Олени.

І в а н П а в л о в и ч, заїжджий міщанин.

Ю д к о, шинкар.

З б о р щ и к.

К і н д р а т, хлопець, наймит Бичків.

1-й, 2-й, 3-й ч о л о в і к и.

1-а, 2-а м о л о д и ц і.

Д і в ч и н а, літ восьми.

Д в о є малих д і т е й.

П а р у б к и, д і в ч а т а й с е л я н и.

Діється у Херсонщині.

ДІЯ ПЕРША

Вулиця на селі. Управоруч домок з дерев'яним дахом і танком, поліворуч шинок з табличкою: «Роспивочно і навинос». Далі хати, токи, клуні, огороди, садки, криниці з журавлями, ледве мріють вітряки.

ЯВА 1

Б и ч о к і М а р т и н стоять біля ґанку.

М а р т и н (під чаркою надто). Йосип Степанович, слухайте сюди: я ж кажу, не дає Юдко Мартинові набір, не дає. Не треба! Мартин питиме на готові… Ого-го, поздоров боже Йосипа Степановича, то й гроші повсякчас знайдуться, — чи так?

Б и ч о к. А хто ж, государю мій, окрім мене, усіх вас рятує і визволя з усякої оказії?

М а р т и н. Ви, спасибі вам! І багато людей повік вам будуть дякувати за вашу прихильність… Хоч деякі люди й кажуть: «Не вір, мовляв, Йосипові, бо він тебе втопе!..»

Б и ч о к (сміючись). Які ж то люди?

М а р т и н. Та хіба їх кожного згадаєш? Вже коли я вам кажу, що говорють, так воно так і є!

Б и ч о к. Не люди то, а недолюдки! Бач, вже їм життя моє по-божому та моє чесне імення завадило гірш болячки, через те й пащекують; ото, государю мій, заздрість ними орудує і примушує їх лихословити на кожного чесного чоловіка… (Зітхає). Я ж кажу, що інший би чоловік, учувши про себе таку лиху славу, сказав би: «Не варт після цього робити добре людям, хай їм враг!..» Ось що інший сказав би. А я цього ніколи не скажу: я ніколи не зверну з того шляху, на який напутив мене сам Господь і яким належить іти кожному християнинові й богобоязному чоловікові, я ніколи не перестану помагати кожному бідоласі, як і доперва допомагав, і кожного визволятиму з оказії й навчатиму усьому якнайкраще!.. (Підійма очі до неба).

М а р т и н (зітхає). Спасенна ви душа!

Б и ч о к. Нехай мене замість дяки кленуть, нехай навіть плюють мені межи очі, а я з свого шляху не зверну!..

М а р т и н. Спасенна, спасенна ви душа! Ну й голова ж у вас, недаром вже, мабуть, і старшина про вас каже: «У тій голові, — каже, — розуму, мов два клало, а третій топтав!» Слухайте сюди, що я вам скажу: нехай, що хочуть, базікають, а я плюю на те пащекування, і ніхто мені не заб'є баки!.. І ви плюйте на них!

Б и ч о к. Не плюну, государю мій! Бо я християнин і пам'ятаю, повсякчас пам'ятаю, що господь милосердний усіх нас буде судити: праведним він уготує царствіє небесне, а неправедних осудить і покарає!..

М а р т и н. Кажуть, він тебе й горілку навчив пити… Це й знов брехня! Я сам навчився… Хоч я перш і не пив, так що ж? Не пив, бо не знав, який у горілці смак, — а правда?

Б и ч о к. Правда, государю мій! Горілка — ласий напиток, а окром того, вона звеселяє дух і надає одваги чоловікові і смілості…

М а р т и н. О, ще й як надає! Та я як нап'юсь, тоді бери у мене все, бери, що хоч, усе продам без торгу… Навіть і самого себе продам! Прощайте, куме!..

Б и ч о к. Пам'ятай же, государю мій, що тепер ти винен мені вже півтораста без двох…

М а р т и н. Як півтораста? Ого-го! Е, ні, стривайте, я зараз перелічу. Після різдва я взяв у вас сорок? Так, сорок! Після літнього Миколи ще сорок? Ще сорок! Тепера знов тринадцять?.. Та й годі ж? (Бормоче). Тринадцять, сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять…

Б и ч о к. Ну, та приклади ще процент, государю мій!

М а р т и н. Процент? Он що! Хіба як процент прикладеш, ну, то воно ніби й так виходить… Ой ні, не так! Але й процентик напух: півтораста без двох? Дерете ви, вибачайте у цім слові, як з рідного батька!

Б и ч о к. Дивно мені слухати такі речі, та ще й від кого? Здається мені, що ти й не дурень на світі, — та й усе село має тебе за чоловіка з неабияким розумом!.. Розсуди ж, будь ласка, що процент на гроші усе єдино, що приплід або ж урожай!..

М а р т и н. Та воно правда, але ж… З одного б то боку показує ніби й так, а з другого — інше обличчя!.. Бачте, у грошах не бува ні падіжу, ні неврожаю, а усе тілько приплід! Недаром співається про грошовитого, що каже: «Не потіє, не хворіє, карбованці ліче та всім дулі тиче!..»

Б и ч о к. Дулі тиче? Так то воно збоку здається! А мало моїх грошей пропада на людях; мало я їх роздав на вічне оддання?.. Правда, що у мене таке вже чудне серце, що як тілько уздрю убогого, то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати… Оця ж то позика на вічне оддання і є той падіж та неврожай!

М а р т и н. Та й я ж кажу, що воно трохи ніби й на правду скидається, але ж…

Б и ч о к. Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!..

М а р т и н. А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!..

Б и ч о к. Ну, лічи вже, лічи швидше, скілько ти мені винен, бо мені ніколи!

М а р т и н. Не пеклуйтеся, ця вже турбація не вашої парахвії, от що! Ви собі думаєте: «Кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться, то й не потрапе тепер полічити?» Овва! (Цмокає губами). Невелика сума, лічили ми і не такі копитали! (Бормоче). Сорок та ще сорок!.. (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга! А ще й до того, дякуючи вам, трохи й грамотний, хоч мало дрюкований!.. Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона у мене над усі книжки у світі!.. (Знов бормоче). Сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять? (Дивиться угору і довго шепотить губами). Так, до копійки, до денежки так!.. (Помовчав). А скільки ж так?

Б и ч о к. Півтораста без двох!

М а р т и н. Так, і в мене якраз так виходить: півтораста без двох! Заплатимо! Ого-го, Мартина ще й у три тисячі не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята, й овечата, і хліба мало не повен тік!.. О, та й допечу я бісовому Юдкові! Вже не дає набір, ач! Не даєш, матері твоїй з хвостом? Осьдечки гроші, питиму на готові! А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?..

Б и ч о к. Які ще там штуки?

М а р т и н. Що Юдко не давав мені набір?

Б и ч о к (ховаючи очі). Бозна-що ви вигадуєте!.. Слухай, куме, як пак там по батюшці тебе величати, все забуваю!

М а р т и н (зітхнув). Забуваєте?.. Гм… дивно! Не величайте мене ніяк, то краще буде! Ой, бачу я, що вже вам Мартин обрид та остогид! Плювать мені за це на вас, — ось що! Проп'ю оці гроші, і шабаш! Амінь!.. Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душею!

Б и ч о к (ласкаво). Що це на вас, куме, сьогодні напало?

М а р т и н (обертається). Не говоріть до мене ані же, ані слова!..

Б и ч о к. Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій…

М а р т и н. Ну?

Б и ч о к. Візьміть, будь ласка, ще два карбованця, та й нехай вже полові воли будуть моїми. Беріть, добру ціну даю.

М а р т и н. Вас ще ніхто сьогодні не лаяв у вічі, ніхто? Отже, як не побоюсь бога, хоч ви мені й кум, то вилаю! Щоб я полових продав за півтораста? Та ви знаєте, які то воли: зо дна моря винесуть, хоч на яку хоч гору вибичують!.. (Іде до шинку). Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє!.. (Співа).

Дай горілки мені, Юдко,
Ти, музико, заграй хутко,
Я ж музиці поклонюся,
Бо вже далі не попхнуся!..

Гей, Юдко, станови відро горілки, станови два заразом, матері твоїй з хвостом!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. (Пішов у шинок).

Б и ч о к (гука). Гей, хлопче, Кіндрате, чи ти на подвір'ї?

ЯВА 2

К і н д р а т і Б и ч о к.

Б и ч о к. Чого ти так лізеш, неначе три дні не їв? Піди зараз на село та й клич мерщій до шинку Панаса Горбатого та Свирида Куцого: скажи їм, що Мартин гуля і їх запрошує, чуєш? А я дам тобі за це бублика.

К і н д р а т. Еге, і учора казали «дам бублика!», і позавчора.

Б и ч о к (один). Та й не дав? От горенько, забув!.. Ну, вже сьогодні дам аж два! Одначе Мартин почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук. А полові воли добрі, заплющивши очі, двісті дадуть… Хіба накинути ще з п'ять рублів? Мабуть, прийдеться-таки накинути, щоб інший хтось не покористувався…

ЯВА З

С т е х а і Б и ч о к.

С т е х а (ідучи вулицею, голосить). Ох, матінко, цінують, цінують! Одна одним корівка зостанеться!.. Чим же я содержуватиму дітвору дрібненьку?

Б и ч о к. Государине моя, чого це ти так голосиш? Що там за притичина трапилася?

С т е х а. Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. На весну сподівалася діждатись з неї корівки… За наділ цінують… А з яких достатків я платитиму? Адже ж і ви знаєте, що в мене ані стеблини не вродило! Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!..